Відкриття меморіальних дошок загиблим випускникам

Є миті, коли слова здаються зайвими.

Коли тиша говорить більше, ніж промови.

Коли шкільне подвір’я наповнюється не дитячим сміхом, а спогадами, молитвою і сльозами.

Саме таким стало відкриття меморіальних дошок нашим загиблим випускникам Біндасу Сергію Петровичу, Житницькому Сергію Миколайовичу - Героям, які віддали найдорожче за Україну, за наше право жити, навчатися, працювати, мріяти…

Особливим моментом стало освячення меморіальних дошок.

У молитві згадали загиблих Героїв, попросили для них вічного спокою, а для їхніх родин - сили пережити біль непоправної втрати. Свята вода торкнулася меморіальних дошок, і відтепер вони стали не лише знаком вдячності та пам’яті, а й особливим місцем, де кожен зможе зупинитися, помолитися і подумки звернутися до тих, хто віддав своє життя за Україну.

Перед очима - звичайна шкільна парта. Можливо, та сама, за якою колись сиділи вони - юні, сповнені мрій, планів і надій. За цією партою народжувалися дружба, жарти, мрії про майбутнє… Ніхто тоді не знав, якою дорогою доведеться пройти. Звучала пісня «Мить» у виконанні вчителів. І кожне слово було ніби зверненням до тих, кого сьогодні так не вистачає…

Колектив односельчан зворушливо виконав пісню «А мати сина жде..»

Горіли лампадки - маленькі вогники великої пам’яті.

Зворушливо прозвучала у виконанні юного бандуриста пісня «Україно, молюся за тебе». Мелодія бандури торкалася серця, а разом із нею звучала наша спільна молитва за Україну, за її захисників і за мирне майбутнє. А потім родини загиблих Героїв посадили біля меморіальних дошок калину - символ України, незламності, пам’яті та продовження життя.

Усім присутнім роздали хліб. Цей простий, щоденний для нас хліб сьогодні набув особливого значення. Освячений молитвою за душі наших Героїв, він став символом пам’яті, життя і духовної єдності. Ми приймали його з думкою про тих, хто вже ніколи не переступить поріг рідної школи, не сяде за свою парту, не зустріне своїх рідних… Нехай кожен шматочок цього хліба нагадує нам про ціну життя, про силу молитви та про святий обов’язок пам’ятати тих, хто загинув за Україну.

Імена Героїв тепер будуть не лише на меморіальних дошках. Вони житимуть у спогадах рідних, у серцях друзів, у пам’яті вчителів, у шкільних коридорах, де колись лунали їхні голоси.

Ми будемо розповідати про них дітям.

Будемо берегти їхні імена.

Будемо пам’ятати їхній подвиг.

Бо Герої не зникають.

Вони залишаються з нами — у пам’яті, у молитві, у кожному мирному ранку, який ми можемо зустрічати.

Вічна пам’ять загиблим.

Вічна шана Героям України.

Низький уклін родинам, які виховали справжніх Захисників.

Герої живуть доти, доки живе пам’ять про них.